Auteur/autrice : maviemakiese2@gmail.com

Часть 1. Субботний “идеальный” завтрак Это было серое субботнее утро конца октября — то самое, когда в Подмосковье уже пахнет сыростью и первым холодом, но снег ещё только маячит в прогнозах. В нашем коттедже в Жаворонках всё должно было выглядеть безупречно: чистые окна, свечи на столе, белые салфетки, и никакой суеты. Роман — мой муж — позвал партнёров “на лёгкий поздний завтрак”, как он любил говорить, но я знала: это не про сырники и кофе, а про сделки, упрямство и впечатление. Я неделю бегала между магазином и домом, выбирала сервировку, вытирала пыль даже там, где её не было, и убеждала…

Два імені — одна межа Мене звати Меланія, але всі, хто знає мене з п’яти років, кличуть Мелею, і ці два імені завжди нагадували про мій внутрішній розкол: «Меланія» — для банків, договорів і підписів, а «Меля» — для тієї дівчинки, яку за сімейним столом легко перебивали й не помічали, якщо в кімнаті була моя сестра Єлизавета, яку всі звали просто Ліза. У середу на початку травня, яку я планувала стерти з пам’яті, телефон завібрував рівно о 14:12 — саме тоді, коли ми з колегами сиділи в переговорці в бізнес-центрі на Подолі й удавали, що нам важливо слухати про «синергію…

Вівторок наприкінці жовтня Роман Ващук майже ніколи не повертався додому раніше десятої вечора. Так було «зручно»: у віллі в Конча-Заспі вже панувала тиша, персонал завершував справи, а в дитячій — світло давно гасло. Він звик думати, що так і має бути: робота — це відповідальність, угоди — це стабільність, а сім’я… сім’я зачекає, доки він «звільниться». Та того вівторка наприкінці жовтня все пішло не за звичним сценарієм. Презентація для південнокорейських партнерів у бізнес-центрі «Смарагдова Вежа» на Печерську закінчилася на дві години раніше. Роман глянув на годинник і відчув дивну порожнечу: вперше за довгий час у нього з’явилося «вікно». І замість…

Я и представить не могла, что выпуск племянника из учебного центра морской пехоты станет тем ударом, который расколет стеклянный домик, построенный мной за шесть лет. Я ушла из морпехов, ушла от наград, которые пытались приколоть к груди призрака, ушла от закрытой группы, которая оставила свои души в горах — все, кроме моей. Я стала невидимой. Обычная реабилитолог во Владивостоке: помогаю бойцам снова ходить, сгибать колени, поднимать руки. Травмы чужие, но слишком знакомые. И всё держалось — ровно до того мгновения, когда подполковник Сергей Рамзин заметил на моей лопатке чернила, которые должны были сгореть вместе с моей группой. В один ледяной…

Тиха прогулянка, яка не мала нічого змінити Пізньої осені Київ дихає інакше: повітря стає різким, листя на каштанах уже рідке, а люди квапляться, ховаючи підборіддя в шарфи. Саме в такий день Адріян Гайєс несподівано зробив паузу в житті, де пауз майже не існувало. Його компанія в логістично-технологічній сфері зростала швидко, угоди підписувалися одна за одною, зустрічі накладалися на зустрічі, і все здавалося відточеним механізмом — аж до хвилини, аж до погляду в календар. Того дня в календарі з’явився дивний пункт, якого зазвичай не буває в чоловіків його типу: «Прогулянка з мамою». Без супроводу, без охорони, без фото, без «після цього…

Незапрошенный визит, который сразу пошёл не так Это было в начале марта, под вечер: за окном лежал грязный подтаявший снег, в батареях шипело, а в квартире стояла та самая усталость, которая бывает, когда ты одна тянешь дом, ребёнка и собственную боль. Я только успела поставить чайник и собрать с пола разбросанные карандаши, как в дверь позвонили — резко, настойчиво, так, будто человек по ту сторону имеет право требовать. Сердце у меня сразу сжалось: я уже знала, кто так звонит. Нина Петровна, моя свекровь, всегда появлялась без приглашения и без предупреждения. Ей не нужно было «можно?» — она жила по принципу…

Каштани, випадкове знайомство і моя впевненість, що я «ще не готова» Навесні Київ завжди здається легшим: каштани тягнуть зелені свічки до неба, Дніпро блищить так, ніби хтось розлив по воді срібло, а повітря пахне кавою й теплим каменем. Саме тоді я й познайомилася з Марком — через спільних знайомих, на звичайній зустрічі, де всі говорили водночас і сміялися, перебиваючи одне одного. Я прийшла туди без очікувань і з тим внутрішнім відчуттям, що життя тільки починається, а слово «шлюб» десь далеко, не про мене. Марко не намагався вразити. Він просто був — спокійний, зібраний, чемний. Не кидався компліментами, не гравав у…

Слухи о богатой «старухе» Это случилось поздней осенью, в конце ноября, когда вечера в Дагестане становятся сырыми и тягучими, а ветер с Каспия будто специально заставляет людей думать о тепле, крыше над головой и деньгах — о больших деньгах. Егор как раз тогда и думал только о них. Он повторял себе, что всё в жизни решается расчётом, что чувства — роскошь, а он не в том положении, чтобы быть романтиком. Долги давили, работа не клеилась, планы сыпались один за другим, и в какой-то момент он поймал себя на мысли, что готов ухватиться за любой шанс, даже если придётся наступить себе…

Пляма Грудневий сніг сипав дрібно, як манка, і ліцейський двір блищав під ліхтарями, ніби його посипали цукровою пудрою. Сукня коштувала вісімсот гривень у секонд-хенді на вулиці Городоцькій, і для когось це був би просто білий атлас із тонким мереживом, але для моєї доньки Лілі — це була сукня Попелюшки, її квиток у вечір, де вона так хотіла бути “як усі”. Три тижні вона нашивала паєтки на ліф — дрібні сріблясті цяточки, що ловили світло, — і колола пальці до крові, лише б мати змогу вийти на Зимовий бал не “бідною дівчинкою”, а принцесою, якою вона себе відчувала в мріях. —…

Дорогое утро на Пресне Во вторник, в конце ноября, в 8:15 утра Лев Стерлинг сидит в «Кофемании» на Пресне и смотрит на графики так, будто от них зависит весь мир. На столе — ноутбук, рядом телефон, на запястье часы, которые стоят как чья-то годовая зарплата. За окнами серо, ветер гонит мокрый снег, а внутри пахнет кофе и свежей выпечкой, которую здесь продают так, будто это драгоценности. Лев печатает письмо совету директоров: сегодня он собирается поглотить конкурента — сделка на несколько миллиардов рублей, и люди вокруг него привыкли называть такие суммы «обычным днём». О нём пишут как о «ледяном миллиардере», о…