Auteur/autrice : maviemakiese2@gmail.com

Листопадовий вечір, 17:47 і тиша замість дому У вівторок, у середині листопада, я повертався додому крізь мокрий київський дощ і думав про дрібниці: чи встигну з’їсти гаряче, чи не забув купити хліб, чи сміятиметься Емілія знову з моєї історії про реліз на роботі. Я звик до рутини, як до теплого пледа: запах курки з розмарином, м’яке гудіння батарей, її «Ну як день?» і моє «Та нічого, живі». Я зайшов рівно о 17:47 — і рутина зникла. Замість запахів — глуха тиша, така важка, що ніби тиснула на вуха. Я зробив кілька кроків і побачив Емілію на підлозі: обличчям до паркету,…

Дом, где тишина давит Поздний ноябрь стучал по окнам сырой крупой, а в подмосковной Жуковке, за высоким забором, усадьба Рубцовых стояла будто в стеклянном колпаке: тепло, светло, дорого — и мёртво внутри. Тишина здесь была не паузой между звуками, а отдельной сущностью: она липла к дубовым стенам, к бархатным шторам, к блеску дорогих люстр, будто нарочно напоминая, что когда-то в этом доме смеялись, а теперь — только ходят, шепчут и стараются не задевать прошлое. Марина, устроившаяся сюда горничной всего месяц назад, быстро поняла: роскошь не лечит горе. Она ходила по коридорам, как по музею утраты, и каждый день ощущала, что…

Падіння на подвір’ї й лікарняна ніч У похмуру суботу наприкінці жовтня Софійка ганяла самокатом нашим двором в Ірпені, а я, як завжди, кричала їй услід: «Повільніше, сонце!» Вона сміялася, волосся вибивалося з-під шолома, і все було звичайним — аж поки переднє колесо не підскочило на дрібному камінчику. Її кинула вперед, звук удару був короткий і чужий, ніби не з дитинства. Вона закричала так, що мені потемніло в очах, і коли я підбігла, її передпліччя лежало під кутом, який не має існувати в живому тілі. Марко вискочив із дому, але я вже тримала доньку й повторювала, як заклинання: «Я тут, я…

Декабрьский банкет и идеальная картинка В банкетном зале было тепло и шумно, окна запотели от дыхания, а за стеклом кружил мокрый снег — самый настоящий декабрь, когда город кажется чуть тише, чем обычно, но внутри ресторанов жизнь кипит. На белых скатертях стояли тарелки с закусками, салаты вроде оливье и «селёдки под шубой», горячее ещё ждали, а бокалы уже звенели — гости поднимали тосты один за другим. В центре, как и положено виновникам торжества, сидели Сергей и Наталья: тридцать лет вместе, круглая дата, красивый вечер. Со стороны всё выглядело почти безупречно — ухоженная женщина в строгом платье с ниткой жемчуга и…

Липка спека в аеропорту та маленький страх у грудях Липневий вечір тягнувся густо, як теплий мед, і в одеському аеропорту все здавалося трохи надто близьким: люди, валізи, запах кави, голоси з гучномовця. Марина притискала восьмимісячного Матвія до грудей так міцно, ніби могла заховати його від поглядів, які кололи. Її спина була мокра не лише від спеки — від сорому теж: вона боялася, що малий от-от заплаче, і тоді всі ці «пристойні» пасажири зроблять вигляд, ніби її дитина зіпсує їм день. Вона знала ці погляди ще з маршруток і поліклінік: коли мама з немовлям стає ніби «зайвою» в чиємусь комфорті. Матвій…

Березневий ранок у гаражі Олена Пархоменко стояла в прохолодному гаражі, де ще тримався запах мастила й старих дерев’яних полиць. Надворі був похмурий березневий ранок: мокрий сніг уже зійшов плямами, а вітер ніс вологу, від якої стискалося серце. Вона застібала чорне пальто, куплене поспіхом — без примірок, без думок про фасон, лише щоб було “як годиться”. Панахида за Михайлом мала початися вдень у церкві з червоної цегли на Соборній вулиці, куди вони ходили на Різдво й на Великдень. Минуло три дні відтоді, як Михайло раптово впав у кухні, схопившись за груди, і тиша в домі стала нестерпною. Сорок два роки шлюбу…

Двері грюкнули, і зал завмер Це сталося похмурого ранку наприкінці листопада, коли холод уже залазить під комір, а люди в коридорах суду говорять пошепки, ніби бояться розбудити біду. У Печерському суді було тихо так, що чути, як шарудять папки й дзенькають ручки об металеві кліпси. Емма Паркер сиділа за столом підсудної в наручниках і дивилася не на суддю, а на дерев’яну крайку трибуни — бо якщо піднімеш очі, зламаєшся. Її судили за те, чого вона не робила: нібито вона нашкодила дитині мільярдера Романа Мороза. Її називали “хатньою помічницею”, “прислугою”, “тимчасовою” — хоча вона була тим, хто тримав маленьку Олівію на…

Зима в Ізидорівці Зимовий вітер в Ізидорівці був таким, що здавався живим: він ліз під двері, вишкрібав тепло зі стін і змушував свічку тремтіти, мов від страху. Клара сиділа біля столу, вшиваючи нитку у шовк, і кожен стібок віддавався болем у пальцях. Вона шила сукні на замовлення з міста — для чужих свят і чужих радощів — і за це отримувала копійки, які одразу зникали в аптечних баночках і на рецептах. Її тітка Марія кашляла в сусідній кімнаті так, наче кожен кашель відривав шматок ночі. Клара боялася заснути, бо інколи тиша після приступу була страшніша за сам звук. У середині…

Часть 1. «Каждый рубль — для неё» Июнь в нашем доме всегда пахнул показной радостью: свежими гладиолусами, которые мама ставила в вазу «к празднику», и чем-то сладким, липким — не от пирожных, а от ощущения, что кому-то сейчас снова достанется весь свет, а кому-то — место в тени. Сколько себя помню, родители жили по простому правилу: если речь о Кларе — никаких ограничений. «Каждый рубль в её будущее», — любил повторять отец, будто делал вклад в семейную легенду. Семестры, учебники, репетиторы, платные курсы, «стажировки», поездки — всё оплачивалось легко, как будто деньги сами прыгали из кошелька в её ладони. Когда…

Часть 1. Утро после потери Был сырой зимний рассвет: серое небо давило на крыши, а снег под ногами скрипел так громко, будто дом слышал каждую мысль. Елена Павловна не спала третью ночь подряд. С тех пор как Михаил Петрович умер во сне — внезапно, будто кто-то выключил свет — время перестало быть временем. Она жила короткими отрезками: чайник вскипел, чашка остыла, пальцы сами нашли пуговицы на чёрном пальто. Пальто пахло магазином и чужой жизнью — не её. Сорок два года рядом. Она привыкла, что он ворчит над новостями, просит соли, вспоминает рыбалку на Истре и каждый раз смеётся одинаково —…